26.04.2004 09:45
Руслан Ярмолюк
26 квiтня виповню╓ться 18 рокiв вiд дня аварi╖ на Чорнобильськiй атомнiй. Внаслiдок вибуху радiоактивного забруднення зазнали понад 2 тисячi 300 населених пунктiв у 12 областях Укра╖ни. За даними медикiв, наслiдки катастрофи даються взнаки i сьогоднi. Понад 2 мiльйони людей перебувають пiд постiйним наглядом лiкарiв. Але попри все, життя бере сво╓ - навiть у тридцятик╕лометров╕й зонi обов'язкового вiдселення. Сюди повернулися звiрi та птахи. Сюди повернулися люди - самосели.
Кiлометри колючого дроту, спостережнi вежi i майже на кожному кроцi КПП, а ще мертвi села й мiста, що загубилися у цих Чорнобильських лiсах. Це зона вiдчуження.
18 рокiв тому тут усе було по-iншому. У Чорнобилi вирувало життя - тепер виру╓ полин. Тут його повно-повнiсiнько - i в лiсi, i в будинках, i навiть там, де доза радiацi╖ у стократ перевищу╓ норму. Баба Ганна жила у Чорнобилi до вiдселення - живе тут i досi. День, коли на станцi╖ сталась аварiя, пам'ята╓ аж надто добре. Над ЧАЕС зайнялася заграва, i сотнi тисяч тонн пилюки здiйнялися в повiтря, а тодi з'явились гелiкоптери та iнша вiйськова технiка. А потiм була евакуацiя. За чотири днi усiх повивозили.
Ганна Константинова, самоселка: "А ми ж дурнi, що по╖хали, люди каються, що по╖хали звiдси. Ми б жили собi те, що надо. Менше людей померло, чим тепер померли".
Тут, у Чорнобилi, похована Ганнина донька, i тут вона хоче закiнчити життя. Бо це ╖╖ дiм. Та й негоже кидати дитину саму. До Оташева вiд Чорнобиля - лiсом кiлометрiв двадцять. Всупереч усiм твердженням, що за тако╖ рад╕ац╕╖ довго не протягнеш, у цьому селi живуть 14 самоселiв. Наймолодшому з них вже далеко за 70. Баба Настя - у селi особа поважана, вона однi╓ю з перших повернулась додому одразу пiсля аварi╖.
Анастасiя Голубенко, самоселка: "Воно, скажемо, погано, але ми до нього привикли. Як той бобер у болотi привик та копа╓ться, так i ми. Попривикали до сво╓ землi. Повернулися".
Повернулася, щоб почати жити. Вони були вдвох iз дiдом, та вiн згодом помер - чи то вiд радiацi╖, чи вiд старостi - зараз вже важко сказати. З його смертю час для баби Настi зупинився.
Анастасiя Голубенко, самоселка: "Хай би собi пожив, просто посидiв у дворi. Пережили i те, одного не пережили - смертi. Це вже людей не викида╓ iз числа, до кого пiдiйшла, i все".
Вiд самотностi жiнку врятували сусiди. В село повернулися люди. А згодом прилетiли лелеки та журавлi, яких тут не бачили рокiв iз п'ять. Тепер i вмирати не страшно, каже старенька, бо ╓ кому поховати. Поки в селi ╓ люди - боятися нiчого. Петро Iванович до Оташева при╖хав ще в 90-их. До вiдселення працював на морськiй пристанi. Пiсля аварi╖ подався до столицi, та пробув там недовго. Квартиру лишив дiтям, а сам з дружиною - сюди.
Петро Меланич, самосел: "Остався жити. Нiчого не страшно, i не болiли, i нiчого з нами не случалося".
Про погане Петро Iванович не дума╓ - та й нiколи, весь час то рибалить, то пора╓ться на землi. У нього тут до гектара чорнозему, свiй трактор. Ма╓ кiлька курей, свиней, ще й сусiдам встига╓ допомагати. Двiчi на тиждень з мiста при╖здить машина - привозить хлiб та все необхiдне. Вона ж доставля╓ i пошту, i пенсiю.
Дiд Iван давно не чека╓ листiв, бо вже й нема вiд кого. Уся рiдня померла. Самотнiсть - постiйна його супутниця.
Iван Дехтяренко, самосел: "Це щоб бабка була, рок╕в 80, як менi прийшла у двiр та хоча б ╖сти наварила, та вона не п╕де, дома своя хатка ╓. Попробуй найди бабку".
Отак i дожива╓ вiку Iван Дехтяренко з односельцями у зонi вiдчуження. Проте оптимiзму не втрача╓, вiрить у краще. Радi╓ кожному дню. Та й як тут не радiти, коли поруч - вiрний пес та двi кицьки. Це усе, що у нього ╓. Тiльки й гляди, приведуть кошенят i молодь, на яку так довго чека╓ село - жарту╓ дiд Iван.
На Ривненщине провалился экологический эксперимент
добавить ресурс
.gif){kind=small}
Переработка мусора:
ТБО и другие проблемы современности:
© Дизайн Студии РОМАрт, 2004.